Ісус Христос – Правдива Жертва

Нова жертва – це реальна річ: Настав день “Празник Благовіщення”. Бог послав Ангела до Пресвятої Діви Марії, щоб запитати про її згоду стати Матір’ю Спасителя, Відкупителя світу. Якою ж була її відповідь?  Бог не примушує розумну істоту. Творіння було зачарованим. Тоді прозвучала відповідь: “Ось, я – Слуга Господня, нехай станеться зі мною згідно слів Твоїх” (Лк. 1, 38). Тоді, вібулося зачаття Сина Божого, Бого-Чоловіка Ісуса в утробі Марії. Бог прийняв на себе людське тіло. Вічність ввійшла в час. Почалася довга подорож на землі, яка закінчиться на горі Голгофті. Ісус, Бого-чоловік  проповідує  три роки про Своє Нове Царство, яке є як на небі так і на землі, і яке є призначене для нової людини, що володіє життям людським та божественним. Житель двох світів, неба і землі. Ось це привело до Його засудження і Голгофти. Там був Христос роздягнений із свого одягу і коронований терням. Жертва почалася. Агнець Божий, так як називався Ісус принісся у жертву. Ісус був справжнім Агнцем принесеним у жертву. Жертовник був приготованим, але він не був золотим, як в Старому Завіті, ним був важкий хрест. Священик? Так, він був потрібним. Хто б інший був достойним принести цю велику жертву Сина Божого, ніж Ісус, Бого-Чоловік? Він – священик і жертва водночас. Справді, Bін своїми руками принесе жертву, але Він – вічний священик принесе себе у жертву. Вони прибили Його до хреста, пробили Йог руки і ноги цвяхами та піднесли Його високо на вівтарі хреста. Його жертва об’єднає небо і землю, стане драбиною, яка піднесе нас до неба. Замість необхідних літургійних жертовних молитов Він чув прокльони та нарікання грішників. Він бере на Себе гріхи світу. Він дрижить. Ісус приймає покарання, залишення Богом, яке грішники затягли на себе. Його друзі залишили Його, і зараз Його Небесний Отець залишає Його. “Мій Боже, мій Боже, чому ти Мене залишив?” (Мр. 15, 34). Що страшнішого може бути від залишення Богом? Це є найбільшим терпінням, коли сама любов тебе покидає. Він висів на дереві. Вони не могли вбити Його. Ніхто не міг вбити Бога. Він помер із своєї власної свобідної волі. “Ніхто не може взяти мого життя від мене, але я покладу його сам за мої вівці”. (Ів. 10, 11-18). Він був Первосвящеником, Він віддав Себе Богові Отцеві. Він помер лише тоді, коли Він дав своїй душі дозвіл залишити Його тіло. “Отче, у руки Твої віддаю духа мого” (Лк. 23, 46). “ Звершилося” (Ів. 19, 30). Його душа залишила Його тіло. Жертва звершилася. Він сказав, що це звершилося. Тут здійснився акт найвищої любові у світі. Не любов людини до людини, але Бога до людини. Тут відбувся найвищий викуп у світі. “ Ви були відкуплені не сріблом чи золотом” (Петро 1, 18) але найбільшою і єдиною вічною Жертвою у світі. Вартість чи сила Старозавітніх жертв полягала у тому, що вони були прообразом жертви на Голгофті. Ці жертви отримали вартість від хреста.

Завершення Старозавітніх жертв: Коли Ісус здійснив свою жертву на хресті, завіса у храмі в Єрусалимі розірвалася перед Святая Святих (Мр. 15, 38). Це вказувало на те, що Старий Завіт з усіма Його різними жертвами закінчився. Тут ми маємо цінну жертву Бога-Сина, яка виконує потреби усіх людей, чи це жертва прослави, чи перепрошення за гріхи, чи прохання, чи подяки. Ісус здійснив  все це одним вічним жертвуванням себе самого. Він поклоняється, Він дякує, Він прощає, Він просить нового благословення для нас перед Небесним Отцем.

Наслідки вічної жертви: “Felix Culpa”(“щаслива провина”), як Церква називає гріх Адама, який “привів нам люблячого Спасителя”. Якщо б це не відбулося через цей гріх, напевно, ми б ніколи не побачили так яскраво вираженою Божу Любов. Зараз ми є кимось вищим, ніж просто земляни, тому що ми були відкуплені. Ми отримали назад знову Божественне Синівство дане Адамові. Ми є співучасниками Божественної Природи (2 Петра 1, 4). Боже життя протікає у наших жилах. Ми є громадянами двох світів: цього світу та Царства Небесного. Отож, радіймо в Господі. Алилуя.

Роздивімося також, як важливими ми повинні бути в Божих очах, ще як дешево ми продаємо себе гріхові. Дияволові. Гляньмо, яка велика є любов Бога. Як ми відповідаємо на неї? Чи це є односторонній рух? Бог – до нас, але не ми до Бога?

Розгляньмо слова, які відносяться до нашого Господа: “ Я був поранений у домі, тих, що полюбили мене” (Захарія, 13, 6). Від заснування світу, ми повинні сказати, що ми були у Божому задумі, Він полюбив нас аж до віддання себе у жертву за нас. Як Він полюбив нас? Чи може хтось порівнятися із Ним у любові до нас?

Свята Євхаристія: Ісус приймає вид хліба і вина: Все має свої межі, крім любові...Любов примусила Бога стати людиною, відкупити та наново об’єднати Бога з людиною. Іншою характеристикою любові є бажання завжди бути із тим, кого ти любиш. Подібно є з Ісусом. Як Він міг перебувати на землі з тими, хто любив Його, щоб Його друзі могли відвідати Його та прийняти Його та, щоб Його вороги не могли розпізнати Його? Якщо Він залишався б як людина, то злі люди продовжували б шукати Його та знову і знову розпинати Його на хресті. Та Він віднайшов спосіб..залишаючись серед нас під видами хліба і вина, у Пресвятій Євхаристії, у Причасті. Друзі прийматимуть Його до свого серця, як поживу для своїх душ, а вороги не зможуть Його побачити, а Він залишиться між своїми друзями.

Він розповість їм добру Новину, та чи вони повірять? Спершу Він повинен довести, що Він є паном природи, що він має владу над природою. Він здійснив два великих чуда, щоб довести це. Перше чудо – це було насичення п’яти тисяч народу через чудесне умноження п’ятьох хлібів  та двох риб (Мр. 6, 38). Це може служити відповіддю на питання: “Як Ісус міг бути водночас на кожному місці у світі, щоб нагодувати мільйони людей?” Він міг зробити це. Інше чудо відбулося цієї ж ночі: Ісус ішов по воді до човна, де були апостоли та заспокоював хвилі. Він є Богом. Він має владу над природою.

Обіцянка: Наступного дня народ віднайшов Його у Капернаумі. Вони усі раділи. Вони хотіли зробит Його своїм царем. І Він завжди годуватиме їх хлібом. Ісус сказав їм: “Ви не прив’язуйте ваги до їжі, яка проминає, але до їжі, яка веде до життя вічного, яку син чоловічий подає вам”. Він сказав їм про їжу: “Я – хліб життя. Я – живий хліб, що з неба зійшов, якщо хтось їстиме цей хліб, то житиме повік, і зараз добра новина...Хліб, який я дам - це моє Тіло, бо Тіло Моє – це правдива їжа, а Кров Моя – це правдивий напиток. Хто їстиме Моє Тіло і питиме Мою Кров, той матиме життя Вічне і я воскрешу його в останній день.” (Ів. 6, 22) Такі слова були надто вражаючими для них. Як цей чоловік може дати своє Тіло на поживу? Біблія розповідає нам, що багато Його послідовників відійшли від Нього через ці слова. Але це – правда. Це - добра Новина. Навіть, якщо б ця наука коштувала Йому втратою деяких Його учнів, апостолів, то Він не змінив би свою науку. Він не трактував її по-іншому. Він не закликав їх повернутися, кажучи: “Почекайте, ви не розумієте. Мої слова не слід сприймати у прямому значенні. Я мав на увазі, що це пригадуватиме Вам про моє тіло.” Оскільки Він мав на увазі Його власне Тіло і Кров. Повертаючись до своїх Апостолів Він сказав: “Чи ви також хочете відійти від мене?”, маючи на увазі, що якщо вони не повірять Йому, тоді вони зможуть відійти. Тоді Петро відповів Йому, хоча можливо ще не розумів до кінця: “Куди нам іти від Тебе, у Тобі слова життя вічного” (Ів. 6, 68).

Виконання: Ісус дотримав свою обітницю. Це було у четвер ввечері. Час швидко пробігав. Надійшла відповідна пора для Тайної Вечері. “Я дуже бажав споживати цю Пасху з Вами перед своїми страстями” (Лк. 22, 15). Це був кульмінаційний момент Його життя, який є об’єднанням з жертвою на хресті у Велику П’ятницю. Він виконав свою обітницю. Взявши хліб у свої чисті руки, Він сказав: “ Їжте його, це – Тіло Моє”. Тоді взявши вино, сказав: “Пийте з неї всі, це – Кров Моя”. Здійснилося все, що Ісус обіцяв: Він сказав сліпому: “Дивися” і він прозрів. Під час свого першого чуда Він перемінив воду у вино, змінивши одну субстанцію в іншу. Під час Тайної Вечері, коли Він сказав: “Ось Моє Тіло, ось Моя Кров”, хліб і вино перемінилися у Його Тіло та Кров. Тоді Він настановив своїх апостолів першими священиками. “Робіть це на мою згадку” (Лк.22, 19). Що саме? Робіть те, що я робив, беріть хліб і вино і промовляйте ці самі слова: “Ось - Моє Тіло і Моя Кров” і Моєю владою вони переміняться у Моє Тіло та Кров. Христос виконав цю обітницю. Це відбувається на кожній Божественній Літургії, ця Транссубстанція, тобто переміна однієї субстанції в іншу.

Ми можемо змінити одну субстанцію в іншу. Запаливши сірник, ти можеш побачити дерево, яке перемінюється у газ. Ісус довів те, що він має владу над природою. До сьогоднішнього дня руками своїх священиків Він перемінює хліб та вино у Тіло та Кров на Божественні Жертві Св. Літургії. Що за величезна таємниця! Це перебільшує людську уяву. Сила та межі любові є безмежні. Особа, яка не має любові, ніколи не зрозуміє, а ні не прийме цього.

Ісус Христос є справді присутній у Євхаристії. Нам відомо це. Ми віримо, тому що Він сказав нам це. Іншого способу довідатися ми не знаємо. Цей є достатній. Проте, він не виглядає як такий, що притаманний Ісусові. Пара, лід, вода – це три ці самі речі, проте вони виглядають по- різному. Але як річ може бути одночасно хлібом та Тілом Ісуса водночас? Справді, це не можливо. Проте, після освячення цей хліб перестає бути хлібом і цілковито перемінюється у Тіло Ісуса. Ісус не говорить, що цей хліб є моє Тіло, тому що він не є більше хлібом, але Його Тілом. Це є наука перших Апостолів та віра перших християн. Св. Павло пише у своєму посланні до Коринтян: “Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то Крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він Тіла Христового? Хто недостойно їсть цей хліб і п’є з цієї чаші, той буде винним у Тілі та Крові Сина Чоловічого. Також він пише: “Людина перше мусить випробовувати себе і тоді їсти хліб та пити з чаші. Хто їсть цей хліб і п’є цю чашу недостойно, той буде винний супроти тіла та крови Господньої”. (1Кор. 10, 16; 11, 27-29).

Євхаристійна жертва: У другій частині цієї розповіді розглядається наступна причина, чому Христос дає Себе Самого нам у Пресвятій Євхаристії. Доповнюються дві речі, які були відсутні у старозавітніх жертвах. Перша – це справді належна жертва для приношення. Що таке овечка чи ягня у порівнянні з Богом? Друга – це належне священство. Не всі нащадки Арона, священики правдивого Бога були добрими та правдивими. Читаємо про те, що Аронові сини – Надаб та Абію були знищені Богом через їхню негідність (Левіт, 10, 1, 2). Бог через пророка Малахію звертається до них, кажучи: “Мені не є приємна жертва твоїх уст, і я не прийму дару з твоїх рук”. . Він матиме нове священство: Ісус Христос – вічний Священик. Учасником цього служительського священства є Католицький священик. Бог продовжує: “На кожному місці приноситься жертва і Моєму Імені віддається похвала, чисте приношення” – Малахія 1, 10-11. Жертва Христова, що відбулася за усіх на горі Голгофті є відновленою і продовжує бути приношена на вівтарях світу, де Його народ може приймати участь. Бог називає це “Чисте Приношенн”. Тут не є присутній елемен крові чи заколення. Це відбулося на Голгофті. Тут Його смерть є представлена таїнственно через відокремлення хліба і вина, які роздаються серед людей. Кожного дня понад 500.000 Літургій служиться по цілому світі “ від сходу сонця до заходу”. Ця пророча наука здійснюється в Католицькій церкві.

Літургія – це Голгофта: Чи ти усвідомлюєш те, що перебуваючи на Літургії, ти береш участь жертві, що була на Голгофті? Її служить цей самий священик Ісус, який є Вічним Священиком. Священик, який стоїть перед вівтарем, бере участь у священстві Ісуса. Христос використовує його руки, його уста. Тут маємо ту саму жертву, того ж Христа, лише зараз Він виглядає наче хліб, чисте приношення. Ця сама ціль є спасення світу, звернення до Господа та Вчителя, подяка Йому за дари та благословення, прохання про прощення гріхів та просьба про нові ласки. Не дивно, що люди беруть участь у Св. Літургії щоденно. Але Христос не лише заснував служительське священство, але і царське священство, яким ми є усі. Ми читаємо у Біблії: “Ви є вибране покоління, царське священство” (1 Петра 2, 9). Ви – також покликані  брати участь у цій жертві. Тепер ви усвідомлюєте чому ми ніколи не пропускаємо Літургію в неділю? Чому приймаємо святу Євхаристію до наших сердець? Коли дякуємо після прийняття Євхаристії, забуваймо про всіх, а зосередьмося на Христові. “Той, хто Мене споживає, той житиме Мною”, - каже Ісус. (Ів. 6, 57). Святе Причастя ти сам не переміниш, як звичайну їжу у себе, Ісус Сам перемінить Тебе у Себе. Св. Павло пише: “Не я живу, але Христос живе в мені” (Гал. 2, 20). Ця їжа є саме життя. Ісус сказав: “Я є Життя”.  (Ів. 11. 25). І знову каже: “Я –Хліб Життя, хто їстиме цей хліб, той житиме повіки” (Ів. 6, 58). Він не просто дає життя, він є самим життям. Відвідуючи Св. Літургію та не приступаючи до Св. Причастя ми дуже багато втрачаємо. На Літургії ми запрошені до участі у цьому бенкеті. Це є інша їжа. Коли споживаєш звичайну їжу, вона перемінюється у тобі. Коли приймаєш Ісуса у св. Причасті, який є Життям, то це не уподібнюється до тебе, лише Ісус перемінює тебе у Себе.

МОЛИТВА ТАЇНСТВЕННОГО ТІЛА: У Св. Письмі говориться: “Христос живе завжди, щоб заступатися за нас (Рим. 8, 34). Христос був розп’ятий за нас усіх один раз на Голофті і продовжує жертвувати Себе за нас перед престолом  Небесного Отця. Бог хотів жертви, так як ми читаємо у Старому Завіті. Він має одну досконалу жертву, якою є Його Єдинородний Син. Його вічна жертва, принесена досконалим вічним священиком, Його Божественним Сином є достойною похвали, подяки Йому за всі ласки, які ми осягнули завдяки Йому. Це є молитва Таїнственного Тіла Христового. Це є молитва Голови цього Тіла. Що таке Таїнственне Тіло Христове? Це є об’єднані усі, хто через хрещення стали учасниками Його Божественної Природи, - “Щоб ви були учасниками Божественної  Природи” (2 Петра 1, 4). Усе людство, що живе Божественним Життям тут на землі чи у майбутньому житті творить одне справжнє Таїнственне Тіло, Головою якого є Христос. Термін “смерть” є відсутній у словнику християнина, за вийнятком вказування іншого місця перебування. Подібно як клітини нашого тіла формують одне тіло, одне “Я” так і ми, відкуплене людство формуємо одне тіло з Христом, яке називається Таїнственне Тіло Христове, яке живе Божественним Життям, якого Христос є Головою. Це є реальне тіло. Подібно як усі клітини нашого тіла функціонують для добра один одного, для добра цілого тіла, так і ми, клітини Таїнственного Тіла Христового, можемо допомагати один одному, чи живим чи померлим, чи у цьому світі чи в майбутньому та працювати для цілого Тіла Христового та Його намірів. У Євангелії від Івана читаємо “ваші тіла належать до Тіла Христового” (Ів. 15; 1 Кор. 6, 15).

ВІЧНА ЖЕРТВА: Лише уяви собі Христа Вічного Первосвященика, Бого-чоловік Ісуса, який віддає себе один раз на заколення на Голгофті перед престолом Свого Небесного Отця, якого оточують усі сіті та ангели небесні. Яка повна прослави картина! Який привілей бути там! Але і ми також належимо до Його Таїнственного Тіла! Ми також маємо право бути присутніми на такій величній жертві, але для цього нам потрібен Сам Христос присутній серед нас, який приносить Себе на наших вівтарях. Христос це усвідомлював. Це Він здійснює, даючи нам на землі можливість приєднатися до Його усіх членів, що на небі у принесенні Вічної Жертви Його Небесному Отцеві. Завершуючи це, Ісус не лише встановив священство служіння, але і царське священство, яким ви є. У Св. Письмі читаємо: “Ви – вибране покоління, царське священство.” Ви – клітини Таїнственного Тіла Христового, тому приносьте жертву разом із Христом. Приєднайте себе до Нього, віддайте Йому свій жаль, свою радість, свою покуту та здобутки, те, що вам наймиліше та свої потреби, ціле своє життя. Об’єднавшись із Христом, ти приносиш цю жертву Нашому Небесному Отцеві. Це є молитва Таїнственного Тіла Христового. Це причина того, чому ти ідеш на Св. Літургію. Ти – присутній на тому, що відбувається перед престолом Бога. Отже, ціле Таїнственне Тіло Христове, все, що є на небі, ангели і святі, все, що на землі об’єднане разом в одному повному Таїнственному Тілі Христовому в молитві, в жертві своєму Небесному Отцеві, у найвищій жертві.

ЖЕРТВА ЛІТУРГІЇ: БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ ОБРЯДИ: Перед поясненням  жертви Літургії, коротко розглянемо питання обрядів. Ми знаємо про римо-католицький та український католицький обряди. Крім цих існують копти-католики (Єгипет), греко-католики (Греція), вірмени-католики та багато інших. Що це означає? Чи не всі католики становлять одне? Так, коли йдеться про їхню віру, то всі вони визнають ті самі правди, всі вони перебувають під юрисдикцією наслідника Св. Апостола Петра, нашого Св. Отця Папи Римського. Проте, яка існує між ними різниця і як вона виникнула? Після смерті і воскресіння нашого Господа, апостоли та їхні учні розійшлися по світі, поширюючи добру новину. Ті, хто пішов у Грецію розмовляли грецькою мовою, дотримувалися місцевих звичаїв, бо в іншому випадку до них би ніхто не прислухався б. Ті, хто пішов у Єгипет, використовували коптійську мову, ті, хто попрямував до Риму – латинську мову та звичаї. Тому, ми маємо ту саму Літургію, св. Тайни у різних частинах світу, відповідно до мови та звичаїв людей, чи то римлян, чи греків, чи коптів. Ця сама Св. Літургія, богослуження у різних країнах згідно до місцевої мови та звичаїв та відповідно до канонічної структури називається обрядом, який включає те, в що усі вірять. Коли ці великі народи, Греція, Рим, Єгипет висилали б місіонарів у світ, то вони б взяли їхній обряд (спосіб відправлення Літургії) з собою. Тому, ми маємо у католицькій Церкві багато обрядів, але усі віримо у ті самі правди. Не має жодного змісту думка про те, що одні обряди є більше католицькі, ніж інші. Папа Венедикт XV у своєму пастирському посланні (motu proprio) “Боже Провидіння” пише: “Церква Христова не є грецькою, латинською чи слов’янською, але католицькою, тому вона не робить різниці між своїми дітьми чи вони греки, чи римляни, чи слов’яни, чи члени інших національних груп, всі вони є однакові в очах Апостольського Престолу.

Божественна Літургія: Свята Жертва: Коротко розглянемо як Божественна Літургія представляє жертву на хресті. Оскільки, існує багато обрядів та різних способів служити Літургію, то розглянемо Літургію Івана Золотоустого, яка служиться серед греків, українців, головно серед слов’янських народів. Вона є однією із найдавніших форм Св. Літургії, яка служиться сьогодні. Вона була складена І. Золотоустим в 400 р. н.е. Однак, всі Літургії мають однаковий зміст, так, як це є ця сама жертва Христова. Ця Літургія в її сучасній формі була утворена першими християнами. Вона складається з двох частин: перша частина включає нашу розмову з Богом, друга – це сама жертва.

Приготування хліба і вина: На малому бічному вівтареві, який називається Проскомидійник, священик приготовляє хліб і вино для жертви, молячись: “в пам’ять про нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, який принісся як Агнець Божий на заколення і який взяв на Себе гріхи світу“. Ця молитва пояснює зміст усього, що має відбуватися. Священик кладе на Дискос (золота тарілка) частиці хліба для освячення. Більша частиця хліба символізує Ісуса, Агнця. Менші частиці, які розміщені довкола великої символізують Пресвяту Богородицю, прославлену Церкву (душі, які перебувають у Царстві Небесному), Церкву терплячу (душі в чистилищі) та земну Церкву. Отже, як ми зауважили, що Св. Літургія включає ціле Таїнственне Тіло Христове, тому що вона служиться за живих і за померлих.

Перша частина – молитовна частина (Євр. 1, 1): Ми розмовляємо з Богом. В антифонах ми прославляємо Бога. В єктеніях ми молимося про благословення для людей, про мир у світі, а вірні відповідають: “Господи, помилуй”. У цій частині люди готуються до жертви. Тоді Ісус промовляє до нас через апостольські послання, через Євангеліє та проповідь священика.

Друга частина – сама жертва. Ісус приносить Сам Себе Небесному Отцеві (Євр. 9, 14) (ми приєднуємося до Нього). Після проповіді, у ранній церкві, Катехумени (ті, хто готувався до хрещення) отримували науку про правди віри та були змушені залишити церкву, щоб не виявити це поганам і тільки охрещені християни мали право бути присутніми на другій частині Літургії, якою була сама жертва, і яку часто перші християни називали “таємницею”. Після того як Катехумени залишали церкву, священик приносив келих та хліб для жертви. Тоді промовлявся Символ віри. Перед визнанням віри, мав місце обряд поцілунку миру. Оскільки, ніхто із присутніх на такій величній жертві не міг брати у ній участі із серцем повним злоби та гніву до своїх ближніх. Священик підносив покрівець перед своїми очами, пригадуючи про те, що існує межа між нами а правдами віри, які ми не можемо збагнути своїм слабким людським розумом, але ми віримо у те, що нам проповідує Господь.

Після цього промовляється молитва: СВЯТ, СВЯТ, СВЯТ, небо і земля сповнені Твоєї слави, Осанна на висотах. Ця частина символізує урочистий в’їзд нашого Господа у Єрусалим у Квітну неділю. Вірні урочисто приклоняють коліна, священик кланяється перед вівтарем, промовляючи слова освячення, які вперше промовив наш Господь Ісус під час Тайної Вечері: “ Прийміть, їжте, це є Тіло Моє. Пийте, це є Кров Моя, яка проливається на відпущення гріхів.” Силою Божою хліб і вино перемінюються у Тіло та Кров Христову. Священик високо піднімає чашу та освячені дари для поклоніння вірними, промовляючи: “Твоє від Твоїх” (означає, що ми приносимо Бога Сина Богові Отцеві) “за всіх і за все”. Цей момент нам вказує на те, що таке є Св. Літургія: “Жертвування Бога Сина Богові Отцеві. ДОСТОЙНА ЖЕРТВА. Тут ми приносимо самих себе з Ісусом.

Отець Небесний віддає Свого Сина нам (Ів. 6, 52): З Ісусом, який зараз присутній на вівтарі, священик молиться за живих і померлих, за ціле Таїнственне Тіло Христове. Тут він згадує усі прохання та наміри за живих і померлих. Вірні готуються до прийняття Христа у Св. Причасті молитвою “Отче наш”. Наш Небесний Отець дає нам Свого Сина на поживу для наших душ. Вірні приймають Його у Св. Причасті. Після прийняття Господа вони промовляють: “Нехай сповняться уста наші хвалення Твого, Господи, щоб ми співали славу Твою, бо Ти сподобив нас причаститися Святих Твоїх Божественних, Безсмертних і Животворних Таїнств”.

Христос посилає нас у світ (28, 20): Вірні тоді просять для себе “дня досконалого, святого, мирного і безгрішного, віддаючи себе самих та своє життя Христові”. Священик уділяє кінцеве благословення. Літургія завершується. “Благословення Господнє на Вас через Його благодать і чоловіколюбіє завжди, нині, повсякчас і на віки віків”. Тепер ви усвідомлюєте, чому католики ніколи не пропускають недільну Св. Літургію. Вони беруть участь у жертві, що відбулася на горі Голгофті. Приватна домашня молитва є ніщо в порівнянні із нею. Христос робить нас більше подібними до себе. Він перебуває у кожній нашій дії. “Не я живу, але живе в мені Христос”. (Гал. 2, 20).

Епілог: Тому особисто ми повинні молитися завжди. Проте, як члени Божої Родини, Церкви, Таїнственного Тіла Христового тут на землі, ми не лише зібрані разом на молитві, але зібрані разом із іншими членами Церкви, з цілим таїнственним Тілом Христовим, що є на землі та на небі у принесенні найвеличнішої жертви нашому Небесному Отцеві, жертви Ісуса Христа за живих та померлих.

Роздуми біля океану

Сидячи на морському узбережжі та вдихаючи холодне соляне повітря, я роздумував над величністю глибокого голубого моря. Парадоксально, але гуркітливий прибій навіював відчуття спокою та внутрішньої тиші. Він вводив тебе у ритм світу, який був далеким від шаленого міського життя, у світ, що був новим, як у перший день сотворення. Наступні духовні роздуми є трохи розкидані, наче бризки морської води.

Хвилі моря почергово одна за одною підходять та безжалісно ударяють це узбережжя протягом мільйонів років. Що ж вони намагаються розповісти нам? Якщо мигдалеве дерево говорить нам про Бога своїм цвітом, напевно, хвилі розповідають нам про свого Творця. Господь голосно промовляє і Господь шепоче. Він є безмежний, невичерпний, тому хвилі ніколи не можуть розповісти нам достатньо. Вони повинні спробувати витворити ще один більш оригінальний гребінь, пінистий візерунок на березі, повільніше нанесений удар до скель, ще одну захоплюючу картину блакитно-зеленої краси. Оскільки, їхній Творець є ще більше прославлений та  недослідимий, то вони ніколи не перестануть котитися, будучи хвилястими тим самим прославляючи Господа. “Могутніми є морські хвилі......та більш могутніший є Господь на висотах” (Пс. 92/93).

Ці самі хвилі біжать стрімголов невблаганно до їхнього призначення, шукаючи кам’янистого узбережжя та шпурляючи самих себе навпроти нього, грайливо лютуючи, вибухаючи пінистими гейзерами, які падають непошкодженими, відходячи, щоб проголошувати цілому ряду морських риб та птахів, збираючись із силами для іншого кола. Я залишу для науковців математичні обчислення припливу та хімічні аналізи: я вважаю, що Бог створив океан для того, щоб потішити людину.

Океан має свою музику, удари, ритм, цимбали, духові інструменти, спів морських птахів, які ковзають по морській поверхні, будучи у гармонії з морськими котиками, які перебувають у повних енергії морських хвилях. Океан ричить у прямому значенні цього слова, проте, він не порушує мого спокою, напевно, це суперечить моїй власній внутрішній невтомності, але це не суперечить одне одному! Фактично, це приносить мені спокій. Це тримає мене в невидимих обіймах, занурюючи мої турботи і проблеми та пригадуючи мені, що дійсно вище хаосу постійних життєвих вимог існує порядок і гармонія. Бог промовляє через воду.

Подекуди розкидані черепашки разом із фантастичною океанічною флорою є окрасою морського узбережжя. Я помітив величезну медузу, яка хвилюючи море, безцеремонно виверталася на піску. Океан інколи грається дуже бурхливо. Він намочив мене, коли я шукав за морською зіркою, де був надто високий приплив. Та я пробачив йому це. Господь Ісус каже, що Він виявить Себе нам (Ів. 14, 21). Я розповів Йому, що я хотів іти на узбережжя (під час тижня, проте була дощова погода). Протягом одного дня сталя ясна погода, про яку я просив. Ранком я читав уривок з Євангелія від Івана. Все мало чудовий вигляд: сапфірне та срібне, золоте, мінливе, яскраве, прохолодне, тепле, спокійне, веселе, милуюче око. Він хотів, щоб я повірив в Нього, Творця моря і сонця, який розташовує хмари, так, що прозоре небо може станути над голубим океаном під час дощового тижня. Так Господь мав рацію, Він об’явив себе мені. Він сказав, що Він разом із Його Отцем любить мене. В цей момент я не бажав нічого більшого.

Океан Милосердя. Цей вислів відносимо до Бога. Він завжди посилає хвилі співчуття до наших кам’яних сердець. Можливо через Його милосердя, Він інколи мусить закидати нас черепашками, медузами, щоб розбудити нас, відкрити нам очі на Його божественну доброту. Тоді ми зможемо залишити наші гріхи на морському узбережжі, щоб могутні хвилі поглинули їх та понесли, щоб їх більше не було ніколи. Океан Милосердя. Наші гріхи є краплиною в океані, поки ми не чіпляємося за них. Тоді вони стають камінням, яке виходить назовні та протирічить блакитно-голубій мантії милосердя, яка оточує але не пронизує. Бог допускає, щоб певні каміння чинили опір цілому океанові, якщо вони це обирають. Проте, хвилі завжди повертаються.

У другій половині дня сонце світить так яскраво над морем, що не можливо бачити його горизонтів, бо воно блистить наче кришталь. Це – справжні ворота небес, які відкриті. Настав час, коли я змушений залишити узбережжя, але я не перестаю мати його в своїй уяві. Я повертаюся додому, де вже більше не має моря, але безмежні хвилі залишатимуться і надалі там, коли я повернуся, рухаючись вперед від слави до слави викликаючи безперервне захоплення таємницею Вчителя. Води безупинно чекають дня, коли Він повернеться, щоб їх заспокоїти ще раз: “Будьте спокійні, це Я – Господь”.