“ Remember
to keep holy the Sabbath day”
(Ex. 20, 8)
In
the Old Testament a separate commandment of God prescribed the
observance of
the Sabbath day. This day was to serve as a continual reminder to the
Israelites of the creation of the world, of all that God had done for
them and
of the covenant He made with the people. As has been noted above, in
the New
Testament this obligation of worshipping God was transferred to Sunday.
The
Sabbath law commanded above all rest from all physical labor. The chief
Sunday
obligation of the first Christians was to encounter the risen Christ by
participating in the sacrifice of the Holy Eucharist and uniting with
Him in
Holy Communion. Small wonder, then, that Sunday from very beginning was
kept as
an important feast of the Lord and the foundation of the Liturgical
Year.
Sunday should not be considered as merely a substitute for the Old
Testament
Sabbath. As a creation of Christianity it is filled with a profoundly
Christian
meaning. The last day of the week, Saturday, was sacred to the Jews, it
was the
symbol of God’s rest after creating the world, whereas the first day of
the
week was sacred to the Christians, for it was the symbol of the new
creation
begun in the Resurrection of Christ. The ancient Romans, following the
Egyptians, called Sunday the “Day of the Sun”, from which comes the
English
name “Sunday”. As early as the second
century, Christian’s writers began calling Sunday the “eight day”. This
name,
which appears for the first time in the Book of Revelation of St. John
(1; 10),
and was quickly taken up by Christians, ant in time replaced the name
“day of
the sun”’ –“The Day of the Lord” refers to Christ. The observance or
celebration of Sunday from the very beginning was one of joy and
festivity, for
every Sunday reminded the first Christians of the joyous event of
Christ’s
Resurrection. Participation in the Divine Liturgy is the chief
characteristic
of keeping holy the Lord’s Day. At first, the presence of all the
faithful at
the Sunday Divine Liturgy was not an obligation imposed upon the
faithful by
the Church. Custom and zeal led them to observe an unwritten law. The
second
characteristic of sanctifying Sunday is rest from strenuous physical
work.
During the first centuries Christians did not enjoy freedom of religion
and
were persecuted. From this, it is evident that the celebration of
Sunday is the
oldest and a very sacred Christian tradition, which originated with the
Apostles themselves. Consequently, participation in the Divine Liturgy
and the
observance of Sunday rest should be for us a natural practice of
evident
spiritual value. We must not forget that obligation to keep Sunday holy
is not
only a Church law, but basically also a divine law from which not
dispensation
can be given. Even if for grave reasons we cannot be present in Church
for
Sunday services, nevertheless, we are obliged to keep Sunday holy in
our own
way. But the third commandment is such, that no burden no inconvenience
and no
authority whatever has the power to dispense from it; because the third
commandment is also in the New Testament a commandment of God; that is
an
obligation of the natural law, that is, an obligation that is
inviolable and
infallibly and indiscriminately binding on all. This obligation is also
an
obligation of the natural law, that is, an obligation which every
person can
know from natural reason and experience in his conscience. The failure
to
observe that commandment will always be a sin, and consequently, a
great loss
and injury to the soul.
ІСТОРІЯ
СВЯТКУВАННЯ НЕДІЛІ
“ Пам”тай день святий святкувати”( З.Б.З.)
У
Старому Завіті осібна Божа заповідь наказувала святкувати суботній
день. Цей
день мав Ізраільтянам вічно нагадувати створення світу. Божі
добродійства та
умову-завіт між Богом і людьми.
У
Новому Завіті цей обов”язок відданя чести Богові переходить на неділю.
Субота
зобов”язувала передусім до спокою, це є залишення всякої фізичної
праці.
Головний недільний обов”язок перших християн це стріча Воскреслого
Христа через
участь в Євхаристійній Жертві та злука з Ним у Св. Причасті. Тож нічого
дивного, що неділя від самого початку стає важливим Господнім святом та
основою
літургійно- церковного року. Неділя не є звичайним заступленням
старозавітньої
суботи. Вона є твором християнської ідеї і містить у собі глибокий
християнський глузд.
Для євреїв субота була святим і останім днем тижня, що був
символом
Божого відпочинку по створенні світу. Перший день тижня став для
християн
святим днем, бо він був символом нового створіння, що почалось у
Христовому
Воскресінню.
Старинні Римляни за Єгиптянами називали неділю “днем сонця”. У
першій
половині 2-го сторіччя християнські
письменники починають звати неділю” восьмим днем”. Ця назва являється
перший
раз в Об”явленні св. Івана(1,10). Її скоро підхопили перші християни і
вона
замінила назву “ день сонця”.
Назва
“день Господній” указує на Христа. Характер свякування неділі від
самого
початку був радісний, бо кожна неділя пригадувала першим християнам
радісну
подію Христового Воскресіння. Брати участь у Св. Літургії це перша
головна риса освячення Господнього дня.
Первісно,
приявність усіх вірних на недільній Літургії не була обовязком
наложеним
Церквою. Звичай і ревність були для них написаним законом.
Отже,святкування неділі це найстарша і дуже священна
християнська
традиція, бо походить від самих
апостолів.Тому для нас участь у недільній Св. Літургії та
заховання
недільного спочинку повинні бути чимсь природним, очевидним, просто
потребою
нашої душі. Ми не сміємо забувати, що наш недільний обов”язок є не
тільки
церковним, але в основі він є також Божим законом, а Божий закон не
знає ані
виїмку ані звільнення.
Отже, хоч би ми з важливої причини
були перешкоджені бути в неділю в церкві на відправі, то все
таки ми й
тоді обов”язані освятити неділю на свій спосіб. Але в 3-ій Божій
заповіді є
щось, від чого ніяка трудність, нііяка прикрість і ніяка влада не може
звільнити, бо 3-тя Божа заповідь є і в Новому Завіті Божою заповіддю,
себто
накладає обовязок, що його кожна людина пізнає природнім розумом і
відчуває в
сумлінні.
Незбереження
тої заповіді завжди буде гріхом, а через те і великою втратою та шкодою
для
душі.