“History of Sunday Observance"

 ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ НЕДІЛІ

 

“ Remember to keep holy the Sabbath day” (Ex. 20, 8)

 

In the Old Testament a separate commandment of God prescribed the observance of the Sabbath day. This day was to serve as a continual reminder to the Israelites of the creation of the world, of all that God had done for them and of the covenant He made with the people. As has been noted above, in the New Testament this obligation of worshipping God was transferred to Sunday. The Sabbath law commanded above all rest from all physical labor. The chief Sunday obligation of the first Christians was to encounter the risen Christ by participating in the sacrifice of the Holy Eucharist and uniting with Him in Holy Communion. Small wonder, then, that Sunday from very beginning was kept as an important feast of the Lord and the foundation of the Liturgical Year. Sunday should not be considered as merely a substitute for the Old Testament Sabbath. As a creation of Christianity it is filled with a profoundly Christian meaning. The last day of the week, Saturday, was sacred to the Jews, it was the symbol of God’s rest after creating the world, whereas the first day of the week was sacred to the Christians, for it was the symbol of the new creation begun in the Resurrection of Christ. The ancient Romans, following the Egyptians, called Sunday the “Day of the Sun”, from which comes the English name “Sunday”.  As early as the second century, Christian’s writers began calling Sunday the “eight day”. This name, which appears for the first time in the Book of Revelation of St. John (1; 10), and was quickly taken up by Christians, ant in time replaced the name “day of the sun”’ –“The Day of the Lord” refers to Christ. The observance or celebration of Sunday from the very beginning was one of joy and festivity, for every Sunday reminded the first Christians of the joyous event of Christ’s Resurrection. Participation in the Divine Liturgy is the chief characteristic of keeping holy the Lord’s Day. At first, the presence of all the faithful at the Sunday Divine Liturgy was not an obligation imposed upon the faithful by the Church. Custom and zeal led them to observe an unwritten law. The second characteristic of sanctifying Sunday is rest from strenuous physical work. During the first centuries Christians did not enjoy freedom of religion and were persecuted. From this, it is evident that the celebration of Sunday is the oldest and a very sacred Christian tradition, which originated with the Apostles themselves. Consequently, participation in the Divine Liturgy and the observance of Sunday rest should be for us a natural practice of evident spiritual value. We must not forget that obligation to keep Sunday holy is not only a Church law, but basically also a divine law from which not dispensation can be given. Even if for grave reasons we cannot be present in Church for Sunday services, nevertheless, we are obliged to keep Sunday holy in our own way. But the third commandment is such, that no burden no inconvenience and no authority whatever has the power to dispense from it; because the third commandment is also in the New Testament a commandment of God; that is an obligation of the natural law, that is, an obligation that is inviolable and infallibly and indiscriminately binding on all. This obligation is also an obligation of the natural law, that is, an obligation which every person can know from natural reason and experience in his conscience. The failure to observe that commandment will always be a sin, and consequently, a great loss and injury to the soul.

 

ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ НЕДІЛІ

“ Пам”тай день святий святкувати”( З.Б.З.)

 

    У Старому Завіті осібна Божа заповідь наказувала святкувати суботній день. Цей день мав Ізраільтянам вічно нагадувати створення світу. Божі добродійства та умову-завіт між Богом і людьми.

     У Новому Завіті цей обов”язок відданя чести Богові переходить на неділю. Субота зобов”язувала передусім до спокою, це є залишення всякої фізичної праці. Головний недільний обов”язок перших християн це стріча Воскреслого Христа через участь в Євхаристійній Жертві та злука з Ним у Св. Причасті. Тож нічого дивного, що неділя від самого початку стає важливим Господнім святом та основою літургійно- церковного року. Неділя не є звичайним заступленням старозавітньої суботи. Вона є твором християнської ідеї і містить у собі глибокий християнський глузд.

          Для євреїв субота була святим і останім днем тижня, що був символом Божого відпочинку по створенні світу. Перший день тижня став для християн святим днем, бо він був символом нового створіння, що почалось у Христовому Воскресінню.

         Старинні Римляни за Єгиптянами називали неділю “днем сонця”. У першій половині 2-го  сторіччя християнські письменники починають звати неділю” восьмим днем”. Ця назва являється перший раз в Об”явленні св. Івана(1,10). Її скоро підхопили перші християни і вона замінила назву “ день сонця”.

       Назва “день Господній” указує на Христа. Характер свякування неділі від самого початку був радісний, бо кожна неділя пригадувала першим християнам радісну подію Христового Воскресіння. Брати участь у Св. Літургії це перша головна риса  освячення Господнього дня. Первісно, приявність усіх вірних на недільній Літургії не була обовязком наложеним Церквою. Звичай і ревність були для них написаним законом.  

            Отже,святкування неділі це найстарша і дуже священна християнська традиція, бо походить від самих  апостолів.Тому для нас участь у недільній Св. Літургії та заховання недільного спочинку повинні бути чимсь природним, очевидним, просто потребою нашої душі. Ми не сміємо забувати, що наш недільний обов”язок є не тільки церковним, але в основі він є також Божим законом, а Божий закон не знає ані виїмку ані звільнення.

           Отже, хоч би ми з важливої причини  були перешкоджені бути в неділю в церкві на відправі, то все таки ми й тоді обов”язані освятити неділю на свій спосіб. Але в 3-ій Божій заповіді є щось, від чого ніяка трудність, нііяка прикрість і ніяка влада не може звільнити, бо 3-тя Божа заповідь є і в Новому Завіті Божою заповіддю, себто накладає обовязок, що його кожна людина пізнає природнім розумом і відчуває в сумлінні.

         Незбереження тої заповіді завжди буде гріхом, а через те і великою втратою та шкодою для душі.